Я У ТЕБЕ НАРОДИВСЯ


. Адже краще життя стало йому доступним тільки тепер — коли він став убивцею... найдорожчої людини. "Я дуже любив її. Готовий своє життя віддати, аби мама воскресла", — говорив потому у судовій залі, а оточуючим перепинало подих від щирості цинізму його слів.
Старенька Галина Іллівна за своїх 74 роки не нажила великих статків, не мала багато ворогів, тільки одного виплекала сама того не відаючи — пеленала, годувала з ложечки, пестила й любила. А синочок виріс і щедро віддячив матері кулаками. Бив її часто, нещадно, поки та віддала Богу душу.
Фельдшер за освітою, Микола Будневський ніс військову службу на Новій Землі, на пенсію вийшов у званні прапорщика, повернувся додому. У прикордонному крихітному селі Коритниця на нього чекала мама і невелике господарство — ото й усі "розваги". Можна було б одружитися вдруге та куди швидше у Миколи склалася приязна й незрадлива дружба з оковитою. Пив він багато. Розумів, що живе неправильно, радше існує, та змінити щось у нього бракувало бажання, а мати своїми зауваженнями, для дорослого чоловіка то дошкульні удари по слабкому місцю, тільки провокувала синову агресію. Безвільний до ліпшого, він остаточно здався у полон горілці, мама, що так хотіла бачити сина щасливим, бавити онуків, все більше його дратувала. Років десять минуло у постійній пиятиці, вже ніхто не пам’ятає, коли саме Микола вперше підняв руку на стару. Сусіди знали, що він б’є Галину Іллівну, але коли кому з нас були потрібні чужі негаразди? Втім, саме вони забили на сполох, коли помітили — жінки вже кілька днів не видно біля хати. Відчуваючи недобре вони завітали у оселю Будневських. Побачене шокувало: на підлозі, серед кімнати, на купі ганчір’я, без свідомості лежала напівроздягнена Галина, її тіло було чорним від синців, сиве волосся сплуталося у засохлій крові. Люди негайно викликали "швидку допомогу". Згодом диспетчер меддопомоги Устилузької лікарні, яка того вечора виїжджала на виклик, розповідала: "Пацієнтів у такому важкому стані ми одразу веземо у володимирську райлікарню, для цього мусила переодягнути хвору в чисту сорочку, бо та, що на ній, була мокрою від сечі, у патьоках крові. Жінка ніби й без тями, але стогнала та закривала руками груди й стискала ноги. Схоже, наче вона захищалася". Микола, сидячи поруч на ліжку, відчуджено спостерігав за метушнею. Раз тільки попросив медиків маму не забирати. Хто-зна на що сподівався, адже стан нещасної шокував навіть лікарів із двадцятирічним стажем. Стільки працює лікарем-терапевтом у Володимир-Волинській ЦРЛ Віталій Баюн. Він чергував того вечора, коли у приймальне відділення доставили Будневську. Лікар з неабияким досвідом, Віталій Петрович зізнався, що досі такої побитої людини, за виключенням жертв ДТП, ще не бачив: "Вона вся була синя, у множинних побоях різної давнини. На сідниці мала термічний опік другого ступеня. Його трикутна форма чітко нагадувала ніс праски".
У травматології нещасна прожила шість діб, так і не вертаючись до пам’яті — померла. Причиною, за висновком судово-медичної експертизи, став забій головного мозку з численними крововиливами, свою роль відіграли й травми на тілі від контактів з важкими твердими предметами. Її сину правоохоронці пред’явили обвинувачення за статтею 121, ч.2, ККУ "Умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень способом, який носить характер особливого мучення, що потягнув за собою смерть потерпілої". Обтяжуючих обставин у звинуваченні додали стан алкогольного сп’яніння Миколи та те, що злочин скоєно проти особи похилого віку. Простіше кажучи з 10 по 15 жовтня 2008 року, постійно п’яний Будневський безперервно знущався над своєю матір’ю. Злочинець не зміг дати чітке пояснення своїм звірячим діям. Більше того — Микола довго не визнавав своєї вини, хоч це могло б суттєво пом’якшити йому покарання. Втім, на передостанньому судовому засіданні Будневський заявив — вину визнає повністю. На прохання визначити у чому саме винуватий, відповіддю остаточно вбив ледь жевріючу надію присутніх "а може ще покається": "Моя вина у тому, що пустив своє життя на самоплив. Маму треба було раніше госпіталізувати — все б інакше обійшлося". Одразу ж і пояснив — потребу у лікуванні стара мала через загальні захворювання (слабке серце, високий тиск), але аж ніяк не через побої. Вони на тілі жінки з’явилися в результаті... падінь. Син з чесними очима запевняв суд, — мама падала дуже часто, отак ходила і падала, кожного разу вдаряючись іншим місцем, навіть шиєю. Того дня, коли приїздила швидка, вона впала вже так, що встати не могла: "Казав їй: "Мамо, давайте помаленьку будемо підніматися, на ліжко перейдемо", — а вона відмовилася, мовляв, я ще на підлозі полежу. То я й чекав, медикам не телефонував, думав минеться". Чоловік відверто дивувався, що його звинувачували у частих конфліктах з Галиною Іллівною, які щоразу закінчувалися однаково — ударами важкої синової руки. "Я наполягаю на цьому — ми ніколи не сварилися, — вперся Будневський, — не пам’ятаю жодного інциденту. Хоча, можливо, я не усвідомлював власних вчинків — це вплив потойбічних сил на мою психіку".
Радше горілки. Згідно з висновком судових наркологічної та психіатричної експертиз — підсудний хворіє на хронічний алкоголізм, але у стані патологічного сп’яніння не перебував і усвідомлював скоєне. Його звинувачено в умисному нанесенні важких ударів своїй матері, та у тому, що, будучи медиком, значить, усвідомлюючи всі можливі наслідки, він не надав їй необхідної допомоги, залишив на підлозі, без догляду та харчування.
"А Микола був чудовим хлопцем. Це життя зробило його таким жорстоким, — просила суддю родичка померлої, — тверезий він працелюбний, мирний. Не карайте суворо — Микола вже сам себе покарав до кінця днів своїх. Сестра моя теж винувата, бо приховувала від людей ці знущання". Може й винувата, бо терпіла і любила. Знаючи, що мама скаржитися не піде, синочок не мав стриму у жорстокості. Кажуть, якось сусіди таки порадили звернутися їй до правоохоронців. Але Галина Іллівна запитала, чи посадять тоді Колю, отримавши ствердну відповідь, сказала: "Тоді не піду, шкода його". Син продовжував каятися в одному — неправильно жив. Чому сталося так, що від його побоїв померла мама? Розмірковував: "Аби відповісти на це питання, треба вникнути у свою свідомість. Сам не зможу. Мені потрібна певна література і консультації психолога". Навряд чи такий надає послуги у в’язниці, от копирсатися у глибинах власної свідомості — часу матиме достатньо. Рішенням суду Будневського позбавлено волі строком на десять років. У останньому слові наданого йому у судовій залі Микола знову повторив: "Молюся за спокій її душі, щоб вона зараз воскресла — я віддав би своє життя". Але кому воно потрібне...


Последнее от

В Днепре пассажиру трамвая разбили голову. Видео

У Москві помер легендарний радянський режисер

Валерию Леонтьеву - 70! Модный бунтарь и любимец публики